Вмійте слухати і чути своїх батьків
- Мам, скільки ти там ще будеш скрипіти, ми спати хочемо!
- Ну, так ти візьми і перестели підлогу, я ще батька твого про це просила.
- Завтра перестелю, лягай вже спати, мені на роботу з ранку.
Ранок.
- Синку, ти пам'ятаєш, що ти обіцяв?
- У нас дощок немає, я завтра подзвоню Микиті, і ми поїдемо в місто на його машині.
Завтра.
- Мам я на рибалку, давай потім.
Пройшов тиждень.
- Синку, я купила дошки, вони в сараї, зроби, будь ласка, підлогу.
- Дошки купила ?! Ти що, вантажників наймала ?! І за доставку мабуть ще віддала ?!
- Та яка різниця, головне ....
- Я ж тобі сказав! Ми з Микитою з'їздимо в місто і все самі перевеземо!
Зовсім від старості мізки висохли ... - бубонів він собі під ніс, демонстративно закриваючи за собою вхідні двері і виходячи на вулицю.
Минуло два роки.
- Мам, ти чого там все скрипиш! Дитину разбудишь, йди спати лягай!
- ...
Через п'ять років мати померла.
Нотаріус запросив до себе її сина з сімейством для того, щоб вручити їм заповіт. Ніхто особливо не очікував золотих гір або закордонної нерухомості. Мати все своє життя жила досить скромно. Будинок за життя побудував чоловік і, крім худоби та землеробства, у них особливого доходу не було.
Нотаріус дістав зі свого столу файл, в якому нудився офіційний документ, де вказувалося, що будинок і земля переходять у спадок синові і його сімейству, і в кінці від руки було написано "Синку, будь ласка, перестели підлогу".
Він подивився на каракулі, і в знак любові і поваги до власної матері пообіцяв виконати її останнє прохання.
Минуло двадцять років.
- Дорогий, я, звичайно, рада, що ми живемо у твоїх батьків, але може перестелешь підлогу, а то цей скрип ночами не дає мені нормально спати.
- Пап, у нас є дошки?
- Так, бабуся твоя ще сто років тому привезла їх і склала на горищі.
Дошки нікуди не поділися, вони як і раніше припадали пилом на старому горищі, чекаючи свого часу - години, коли вони, нарешті, стануть підлогою, частиною будинку, і цей час настав. Син з батьком дістали інструмент з сараю і почали потихеньку відривати старе дерево, яке знемагало, коли проржавілі від часу цвяхи вилазили назовні.
- Нічого собі! Дивись! - син дістав з підпілля стару, напівзгнилу сумку.
Через хвилину, заінтриговане сімейство в повному складі, вже стояло біля знахідки.
Стара блискавка легко піддалася і, розкрившись, сумка показала свої скарби. Всередині лежали пачки радянських купюр, найбільших номіналів. Батько, обливаючись холодним потом, не вірив своїм очам.
Син витрусив залишки на підлогу і в останній момент з сумки вивалилася записка.
Батько впізнав каракулі своєї матері і прочитав в слух:
- Синку, мій брат помер два роки тому, свій будинок і квартиру він заповів мені, я продала їх, і виручені гроші я передаю тобі і твоїм дітям. Я рада, що ти, нарешті, вирішив перекласти стару підлогу. Тепер в цьому немає необхідності, ви можете переїхати і встати на ноги, з любов'ю, Мама.
Батько тримав записку в руці і перечитував її знову і знову. Поруч валялися старі трухляві дошки і пачки непотрібних купюр. У його душі лунав противний скрип.
Із інтернету.
