Пиріжки для Бога
Людочка підстрибом збігала сходами. Субота! До школи не треба, уроки можна й завтра зробити. А ще мати дала грошей на морозиво. Отже, день обіцяв бути прекрасним.
Він такий і був. Поки Людочка не зустріла Тоню. Тоня хизувалась у новій кофтині. Саме в такій, про яку мріяла Людочка. З блискучим замочком і красива Барбі на грудях. Дівчинка мало не розплакалася від образи. Вона вже вмовила маму на покупку. Мама сказала, що треба трохи почекати: через тиждень у тата зарплата і вони вирушать до найближчого універмагу і куплять її. І ось прямо перед нею Тоня. У її кофтинці. А раптом вона купила останню? Раптом більше в таких магазинах не залишилося?
Було дуже прикро, сумно, і ще якесь незрозуміле почуття підбиралося до дитячого серця. Людочці чомусь стало соромно через це почуття. Тоні вона нічого не сказала. Вдалася, ніби нічого не відбувається. А сама, поки вони йшли до магазину за морозивом, думала лише про те, як би швидше батькові дали зарплату.
Прибігши додому, Людочка подивилася на маму, та незворушно варила суп і щось співала. Люда роздумувала кілька хвилин, чи говорити мамі про те, що трапилося, але вирішила, що не варто.
Заснути дівчинка не могла. Все крутилася і думала про своє лихо. І нарешті надумала. Треба попросити Бога. Людочка ходила до недільної школи. Недовго. Один рік. Батьки віддали її туди, бо там були уроки англійської мови. Англійська Людочка не любила, інші предмети пам'ятала невиразно — начебто малювали щось, ліпили — але про Бога запам'ятала! Була в них вчителька. Добра-передібра. Ніколи не лаяла і знала багато цікавих історій. Все якось вилетіло з голови. Цілком нічого не запам'яталося.
Крім того, що є Бог і що Він усіх дуже любить і завжди готовий допомогти. Людочка Бога любила. Молитися вона не вміла (чи в недільній школі не навчили, чи вчили, та вона не запам'ятала), але щоразу, лягаючи спати, їй дуже хотілося щось сказати Йому, і вона придумала. Увечері казала: «На добраніч, Боженько!» — а вранці: «Доброго ранку, Боженько!» Так і мешкала. І ось виникла потреба
попросити. Людочка вирішила, що коли Бог все чує, бачить і знає, то немає сенсу мудрувати. І вона прошепотіла: «Боже, подаруй мені кофтинку, як у Тоні. Ти сам знаєш, яку. Із замочком та з Барбі». Прошепотіла і миттєво заснула. Проблеми минулого дня більше не турбували дитячий спокій.
А у призначений термін дівчинці купили кофту. Розчервонівшись від задоволення, вона крутилася перед дзеркалом, промовляючи: «Яка краса! Дякую Тобі, Боже, величезне!»
Увечері, лягаючи спати, Людочка задумалася над новою проблемою. Бог подарував їй кофту. А що вона? Як віддячить Йому? З батьками легко: їх можна порадувати гарною відміткою, прибраною квартирою... та мало чим! А Бога як порадувати? Відповіді це питання вона не знала. Але знала достеменно, що треба щось зробити самостійно. Але що? І Людочка згадала! Ну звичайно! Ще вчора мама хвалила її, вона самостійно спекла пиріжки з капустою! Мама лише їх у духовку поставила. Та й місити тісто допомогла. А так Людочка сама все зробила! Вирішено! Вона подарує Богові пиріжок.
Вранці Люда, збираючись до школи, захопила три пиріжки, що залишилися, і весело побігла на вулицю. Мама здивувалася, що дочка вирішила з'їсти позавчорашні пироги, але Людочка вирішила не посвячувати маму у свої таємниці. Вона не зрозуміє. Ні вона, ні тато нічого про Бога не знають. Напевно, їх просто до недільної школи не водили…
Школа саме знаходилася в сусідньому дворі від храму. Людочка вже майже підійшла. Дістала пироги. Дбайливо загорнула їх у серветку і замислилась. А як їх Богові передати? До храму вона прийшла машинально. Чомусь саме сюди понесли ноги. Якщо треба до Бога, то, звісно, до храму. Але віддавати як? І тут Люда побачила жебрачку. Вона сиділа на бордюрі та кришила хліб голубам. Дівчинка підійшла ближче. Вона знала, що жебраки — це люди, які не мають вдома і які завжди голодні. А в Люди в руках пироги… Цікаво, Бог не образиться, якщо віддати Його пиріжки голодній тітці? "Напевно, ні", - подумалося Люді.
Але про всяк випадок вона про себе сказала: «Боже, пробач, я віддам Твої пироги цій тітці, а коли виросту і багато чого навчуся робити, то обов'язково зроблю для Тебе щось хороше!»
Наталія Клімова
